|
Калина
|
Похилила віти
За вікном калина -
Обірвав їй вітер
Літню одежину…
Покотив землею,
Покружляв зі свистом,
Зглянувся над нею -
Й залишив намисто
На гілках тоненьких,
Як краплини крові,
Ягідки маленькі
Темно-пурпурові.
Плакала калина,
Зимоньку гукала,
Білу одежину
В неї попрохала.
І зима почула:
Замела, укрила,
Щоб вона забула
Все за чим тужила…
З білим - на червоне
Прийде забуття,
В снігові потоне
Гіркота буття…
О. Каспарович
|
|
|
|
|
|
|
|
Рекомендуем:
|
|