Немає в полі двох абсолютно схожих квіток, на небі - двох однакових хмарин,
а на землі - двох абсолютно ідентичних людей. Всі різні. Саме в цьому і полягає
неповторність життя. Сьогодні ти вже зовсім не такий, яким був вчора, бо ж
кожна подія, репліка, слово вносить в нас непомітні корективи, згладжуючи або
загострюючи ті чи інші риси та задатки. Зміни - нормальний еволюційний процес і
якщо вірити Дарвінові, то саме зміни
зробили з мавпи людину, а якщо не вірити, то саме робота над собою не дозволяє людині
перетворитись на мавпу чи (свиню ;)). Хоч як не подивись, та працювати над
собою треба.
Нещодавно за не зовсім приємних обставин довелось
частенько бувати в лікарні, навідувати близьку людину. (Так би було добре, аби
ті, кого ми любимо, не хворіли, але…) Всіх навколо безмежно дивувала турбота, з
якою ми опікувались нашим хворим, а мене так само безмежно вразила байдужість
до більшості з них, адже вони так само комусь батьки, чи бабуні з дідусями, а
ні онуків, ні дітей не видно. Чи то їх нащадки вірять в вічно здорове власне
життя і можуть дозволити подавати такий приклад власним дітям, чи їх рідні за
їхнього дитинства були ніби кати і нічого доброго не заслуговують... Навряд чи
те, чи інше. Швидше, справа у невірно виставлених пріоритетах та цінностях.
Наше суспільство зараз охоче наслідує все «не найкраще» і стосується це не лише
мовних вигинів, а й більш глобального: моральних та матеріальних цінностей. Раптом
в усіх з’явились права, та шкода тільки, що з обов’язками не склалось… І чим
далі, тим віртуозніше переважна більшість вчиться робити лише одну справу:
повчати інших, не замислюючись над своїми вчинакми, свято вірячи в свою
ідеальність. Немає досконалих людей і чим краща людина, тим гостріше вона
відчуває потребу працювати над собою.
Дивує прагнення все більшої кількості молодих і не
дуже нічого не робити. Одні винаходять для цього талант до неробства, інші, в
захваті від власної краси, співають без голосу, а решта, не таких сміливих,
тішаться їх потугами. Сором... Не уявляю, якої тирси треба було напхати собі до
голови, аби піти принижуватись своєю бездарністю. Справедливості ради скажу: є
дійсно талановиті, є дійсно обдаровані, але ж їх мало, та й «шоу» створені не заради
них. Будь яка примарна телевистава покликана заробити грошей власникам дійства
за рахунок тих, хто готовий відмовлятись від нормального життя, від друзів та
рідних, і виконувати прохання продюсерів та режисерів робити з себе «зірку». На
жаль, жодна «зірка» щиро не говорить про те, як їй живеться насправді, як важко з тим «тавром» статусу знайти
справжніх друзів та кохання, до чого призводить заздрість оточуючих і,
найголовніше, що стає з «зірками», не здатними світити зі сцени?...
Світ не стане кращим чи досконалішим для того,
кого звуть зіркою. Ні статус, ні гроші не гарантують безпеку від байдужості,
від хвороб, нещасть чи старості. Якість життя - це не лише гарне житло, дорогі
речі, рахунок в банку. Це тепло відносин, турбота, яку ви даруєте рідним та
близьким і отримуєте теж від них. Так, найневдячніша справа - робити щось
заради вдячності, але щирість здатна врятувати від усього, і від невдячності
також.
Тверезе оцінювання важливості, чи то пак
пріоритетності, тих чи інших речей – не панацея але можливість мати чисте
сумління та надію на краще.
