Нерукотворный образ Журнал Настуня

В цьому номері вперше з моменту заснування журналу «Настуня» ми подаємо схему вишитої ікони «Нерукотворний образ Спасителя». Це – одна з найдавніших ікон християнського світу, яка, втім, має відмінності у православних та католиків. Крім того, в православній традиції є дві варіації зображення Нерукотворного Образу – «Спас на убрусі» та «Спас на чрепії». В цій статті мова піде про історію виникнення Нерукотворного Образу та походження відмінностей у трактуванні цього образу. Легенда говорить, що в часи проповіді Спасителя в сірійському місті Едесі правив цар по імені Авгар. Він хворів на проказу. Почувши про чудеса, які творив Ісус Христос, Авгар відправив до нього послів з проханням прийти та зцілити його. Серед тих послів був художник на ймення Ананія. Він мав намалювати Образ Христа і принести його Авгару, який вірив, що образ Спасителя допоможе йому зцілитися. Ананія прибув до Ієрусалиму, але близько підійти до Спасителя не зміг, бо той був оточений масою людей, що слухали його проповіді. Художник вліз на великий камінь і прагнув намалювати обличчя Ісуса здалеку. Та в нього нічого не виходило, він був не в силах зобразити лице Ісуса. Проте Спаситель помітив старання художника, і покликавши його по імені, передав для Авгара короткий лист, в якому обіцяв царю зцілення та викладав настанови щодо шляху до спасіння. За тим, Ісус попросив принести йому воду та рушник (убрус). Омивши лице, Він витер його рушником, і на тому рушникові відбився Його Нерукотворний Образ. Ісус віддав рушник-убрус Ананії, і той приніс святиню та лист до Едесу. Авгар отримав зцілення, і лише невелика частина слідів страшної хвороби залишалась на його обличчі до приходу учня Ісуса, апостола Фаддея, який остаточно зцілив Авгара, та охрестив його і всіх жителей Едесу. Авгар, прикрасивши Нерукотворний Образ, встановив його в ніші над міськими воротами. Так виникла ікона, яку ми тепер називаємо «Спас на убрусі». Але цим історія не закінчилася... Багато років жителі Едесу поклонялися святині. Але один із правнуків Авгара повернувся до віри предків, до язичництва (в християнських джерелах – до ідолопоклонства). Він вирішив зняти образ з міської стіни. Та єпископ Едесу, який мав видіння від Бога, вночі запалив лампаду перед Образом і заклав його глиняною дошкою та цеглою, простіше кажучи – замурував його у стіну. З часом люди забули про святиню. Та й християн у місті ставало все менше. В 545 році перський цар Хорзой оточив Едес. В повітрі пахло великою різнею і грабунком. Люди були стривожені і перелякані. Та єпископ Едесу Євлавій отримав одкровення про те, що в ніші над головною брамою замурований Нерукотворний Образ. Єпископ із священниками прийшли у вказане місце і знайшли його. Перед Нерукотворним Образом горіла лампадка, а на глиняній дошці, якою п’ять століть тому була заставлена ніша, було ... зображення Нерукотворного Образу. Так з’явилася ікона, яку в православній традиції називають «Спас на чрепії». Священники зняли Нерукотворний Образ і з молитвами почали обносити його навколо міста. Тепер стривоженими і переляканими стали перси, які, побачивши таке чудо, відступили і залишили місто в спокої. Слава про це поширилася по всьому Близькому Сходу, і люди групами приходили поклонитися святині. В 630 р. Едесом оволоділи араби, які, проте, не перешкоджали поклонінню Нерукотворному Образу, і люди продовжували приходити до Едесу. Звичайно, що святині подібного масштабу не залишаються поза увагою сильних світу цього. В 944 році імператор Візантії Костянтин Багрянородний вирішив, що святиню потрібно перенести до столиці світового православ’я, і викупив Нерукотворний Образ у еміра Едесу. 29 серпня 944 року Нерукотворний Образ був встановлений у Фароській церкві Пресвятої Богородиці в Константинополі. Цей день відомий як свято Перенесення Нерукотворного Образу, а в Україні – як Третій Спас, або Полотняний Спас.

В Константинополі святиня пробула до 1204 року, коли учасники IV хрестового походу, грабуючи місто, натрапили на Нерукотворний Образ та вирішили вивезти його до Венеції. Корабель, на якому була реліквія, потрапив у шторм і затонув. За іншими даними, він таки був доставлений до Венеції, а в 1362 році переданий в Геную монастирю св. Варфоломія. Це так званий східний варіант легенди про Нерукотворний Образ, характерний для православного світу.

Католики мають свою версію походження Нерукотворного Образу, який, до речі, зображується у різних напрямах християнства по-різному. Варіант православного зображення поданий на схемі, яку ми подаємо в цьому номері. Головною відмінністю католицької традиції зображення Нерукотворного Образу є терновий вінок на голові та страждання на обличчі Ісуса. Згідно із західною версією, яка виникла приблизно в XIII – XIV ст. в середовищі монахів-францисканців, благочестива єврейка Вероніка, що супроводжувала Ісуса на Голгофу, дала Йому полотняну хустку, щоб він міг утерти кров і піт. Лик Ісуса відбився на тій хустці. Реліквія, що має назву «Плат Вероніки», збереглася до сьогодні і знаходиться у соборі Святого Петра в Римі.