|
И снова вместо слова от автора
І знову замість слова від автора.
Так трапилося, що знову мені випадає
нагода звернутися зі сторінок журналу до вас, наші любі читачки і читачі. І
сьогодні я хочу поговорити з вами ось про що.
Той факт, що час минає, і то досить
швидко, починаєш розуміти лише з віком. При цьому, чим старший стаєш, тим
швидше той час біжить. У дитинстві дні здавалися нескінченно довгими, в шкільні
роки так само довгими були тижні та місяці, що лишалися до Різдва, Паски чи
літніх канікул (здається, єдина пора, коли підступний час відчутно прискорювався),
а коли розмінюєш четвертий десяток, то навіть не встигаєш зрозуміти, куди ж
поділася ота нескінченна кількість секунд та хвилин, що відділяють тебе від
самого себе, скажімо, п’ятирічної давнини. Нещодавно, перед самим днем
народження, я піймав себе на тому, що не пам’ятаю, скільки ж мені має виповнитися років. Здається, двадцять п’ять? Сів, порахував, і зрозумів, що помилився на ціле
десятиріччя! Отак і незчуєшся, як промайне життя...
Та було б помилкою думати, що час
біжить лише для тебе. Так само він спливає і для мами, тата, дружини, друзів,
всіх твоїх близьких і рідних. І знову запитав себе: а що ти, голубе, зробив для
того, аби життя, прожите поруч із тобою, запам’яталося твоїй сім’ї? Точніше, так: що доброго ти зробив?
Бо накоїти дурниць, за які тебе довго пам’ятатимуть,
звичайно, можна. З часів Герострата, наприклад, минули тисячоліття, а його й
досі пам’ятають,
і не тільки
його прямі нащадки... А от хвилини, про які хочеться згадувати з приємністю, на
жаль, трапляються в житті кожного з нас рідше. А хіба наша сім’я не варта того, щоб з радістю і навіть легкою
ностальгією згадати щось приємне? Та у вирі щоденних клопотів, погоні за
матеріальними благами, статусом, славою, ми дуже часто забуваємо про те, заради
чого це все. От і виходить – робота заради роботи, автомобіль заради престижу,
статус заради статусу. А потім сидиш і думаєш: от є у мене машина, будинок,
банківський рахунок, хороша посада, а чогось не вистачає. А не вистачає зовсім
малого: тепла рідних, які за час твоєї гонитви за всім вище перерахованим
просто втомилися чекати цього тепла від тебе...
Я ні в якому разі не переконую вас
відмовитися від намагань зробити своє життя більш комфортним чи досягти успіху
в професійній діяльності. Але з іншого боку, завжди потрібно пам’ятати, що
люди, які з тобою поруч, чекають принаймні теплої посмішки та щирого розуміння.
Проживши сама в собі, в своїй мушлі із клопотів та турбот, врешті-решт, людина
опиняється біля розбитого корита. Ніби-то ВСЕ є. А ВСІХ навколо – немає. Вони
сидять у своїх таких самих мушлях. Більш того, прагнуть час від часу показати
з тих мушлів свої зубки і боляче
вкусити, а то ще й відкусити що-небудь. А хіба не ми самі заганяємо їх туди
своєю байдужістю, перетворенням спільного життя на мешкання на спільній
території, за яку, до того ж, треба ще й боротися?
Тож давайте робити один одному
приємності. Хай маленькі, як-то кава в постіль чи щира задушевна розмова про
те, що хвилює твоїх рідних. Тільки будучи щирим стосовно своїх рідних, можна
чекати на таке саме ставлення до себе. І нехай тоді час біжить, як собі хоче, а
з нами будуть залишатися теплі та приємні спогади.
Щиро Ваш, Вадим Вишневський
|
|
|
|
|
|
|
Рекомендуем:
|
|