У лісі жив маленький їжачок,
Збрав гриби, із листям впалим грався,
Гніздечко звив з соснових колючок,
Та ось одного дня він закохався,
І втратив спокій, сон і апетит,
Його кохана теж була колюча,
На залицяння – у клубочок, і привіт,
Не до кохання в пралісі дрімучім.
Та наш герой був хлопець не з простих,
В садок фруктовий уночі пробрався,
На плечі нанизав він золотих
Плодів, приніс коханій, і зізнався:
О, мила їжачихо, це – твоє,
Довіку буду їх тобі носити,
Бо ти – усе, що в світі в мене є,
Без тебе я не можу в лісі жити...
Та наречена з гумором була,
Дала закоханому без ціни пораду,
Немов би по живому утяла:
«Не можеш в лісі – то іди до саду!»