|
Однією з давніх українських традицій – була традиція прикрашати дім рушником. Для українського народу він виконував важливі обрядово-побутові функції. Не одна і не дві пісні народної творчості пов’язані з цим предметом побуту. Крім естетичного значення, прикрашання домівки рушниками, було ще й обрядове. З рушником починалося і закінчувалося людське життя. Він супроводжував людину від народження і аж до її смерті. При хрещенні дитини хресна мати тримала її на вишитому власноруч рушнику. Дівчина, готуючи посаг, вишивала рушники, як символ майбутнього щасливого сімейного життя. Їх використовували, щоб пов’язати сватів, покрити ікони. І навіть донині не втратило своєї актуальності прислів’я: “На рушник стала – навік друга мати”. Під час одруження наречений та наречена ступали на рушник, щоб символізував майбутнє подружнє життя. Рушник над дверима та вікнами слугував оберегом від злого недоброго ока, нечистої сили, був запорукою достатку та злагоди в домі . Дорогих гостей завжди зустрічали з хлібом-сіллю на рушникові. Благословляючи рідну і близьку людину в далеку дорогу, завжди давали з собою вишитий рушник, аби дорога була легшою, а повернення – швидшим.
Особливого значення надавали підготуванню полотна для рушників. Воно мало бути білосніжним, тому що білосніжна тканина, що слугує основою рушникові, гарантувала здоров’я всіх членів родини.
Рушники вишивали по всій Україні, але кожному регіону властиві традиційні тільки для нього поєднання різних символів в орнаментів. Західні, східні і центральні традиції вишивання різняться між собою. Манера вишивання, кількість використаних кольорів, характерні орнаменти дозволяють визначити, в якому регіоні народився рушник. Спільним для всієї України було використання червоного та чорного кольорів без домішку інших, а в деяких місцевостях використовували поєднання зеленого та червоного або зеленого, червоного та жовтого. Проте, якими б нитками, якими б кольорами не переплелась мережка на рушникові, недооцінювати його значення не можна.
Цікавим є той факт, що відмінності в вишиванні в різних частинах України досить чітко збереглися і до наших днів. При цьому вишивальниці, запозичуючи орнамент, не характерний для місцевого стилю, просто копіювали весь рушник, не поєднуючи між собою ні малюнки, ні навіть частини орнаменту, характерні для рушників з різних регіонів. Таким чином, вишитий рушник у кожній місцевості сприймався як єдине ціле, нерозривне поєднання, характерне саме для цієї землі. Ось такі традиції українського народу привернули мою увагу. І, спробувавши поєднати в одному рушникові орнаменти, характерні для Чернігівщини та Рівненщини, я отримала зовсім унікальну річ. Тому гадаю, що проводити такі дослідження – цікаво і весело, а результат – зачаровує, викликає подив та захоплення. До того ж, поєднання на одному полотні різних частин нашої Батьківщини ще й символічне.
Вишитий рушник і сьогодні займає важливе місце в нашому житті. На жаль, не всі ті традиції використання рушника, що існували в наших предків, збереглися. Для того, щоб повернути його колишнє значення, нам бракує знань. Проте українські рушники у наш час прикрашають майже кожну оселю, а дівчата, як і сотні років тому, вишивають їх, чекаючи на свою долю.
Гадаю, чим довше житимуть у нашому побуті традиції наших предків, тим багатшими духовно ми з вами будемо. Шана до пращурів, в усіх народів, в усі часи, була ознакою національної єдності, а слідувати чужим традиціям без знання власних – втрати національну самобутність. Журнал “Настуня” пропонує Вам повернутись обличчям до історичних цінностей свого народу. Розповіді про особливості та значення вишивання рушників, схеми для вишивання, варіанти поєднання традиційних елементів орнаментів, характерних для східної та західної частин України, усе це Ви зможете прочитати на сторінках нашого журналу.
|
