|
Від автора
 |
Любі мої читачі! В першому номері журналу я розповіла Вам, що підштовхнуло мене до його створення. Але, як часто буває в житті, не сказала про головне: про людину, без якої не було б ні мене, а ні цього видання.
Йдеться про мою любу прабабусю Настю, царство небесне її душі. Вже декілька років її немає поруч, але я досі не бажаю в це вірити. Для мене це була найрідніша й найближча людина. В її честь я назвала журнал. Саме вона показувала мені, як вишивати хрестиком. Завдяки моїй дорогій прабабусі я засвоїла два вислови, що є сенсом мого життя сьогодні: „Те, що вмієш та знаєш за плечима не носити”, „Якщо робиш будь-що - роби це добре, чи не роби зовсім”.
Мені нещодавно виповнилось 25 років, а ці слова я запам’ятала в п’ять і впродовж певного часу прагнула слідувати їм свідомо. Зараз це девіз мого існування. Це те, до чого мені було важко прийти. На сьогодні я з гордістю можу сказати, що досягла певного успіху.
Я дуже вдячна моїй покійній прабабусі Насті за її науку, тепло душі, любов та турботу. Пам’ять про неї вічно буде зі мною.
То ж не соромтесь давати своїм близьким, рідним, дітям, онукам чи правнукам корисні поради, віддавати тепло своєї душі, світло й ніжність своєї любові. Хтось із них через усе своє життя пронесе вдячність за щирість і турботу.
Шкода що такий швидкоплинний час, й ми не встигаємо сказати достатньо разів: „Дякую тобі, моя рідна, за те, що ти є в моєму житті!”
З повагою, Оксана Вишневська
|
|
|
|
|
|
 |
|
Рекомендуємо:
|
|
