На переконання жителів Китаю, найгірше побажання - це „жити в часи змін”. Вже
не одне покоління українців живе саме в такі часи. Здається, за останні
сто років змінювалось все, що лише могло
змінюватись: державний устрій, форми правління, валюти, погляди, цінності,
світосприйняття, не кажучи вже про невпинний технічний прогрес та
глобалізацію... На долю пересічного громадянина старшого покоління випало
чимало доволі тяжких та незвичних випробувань, які вимагали від людини кардинальних
змін та роботи над собою, неабиякої здатності пристосовуватись під навколишній
світ. Кажуть: що не вбиває - те робить сильнішим. А от я б не була така
однозначна. Бо, як на мене, всі ці досить разючі життєві перипетії наклали
неабиякий відбиток на більшість населення. Людина, що з нікого раптом
перетворювалась на ніщо, доволі чітко усвідомлювала свою нікчемність та
безсилість - адже колишні кріпаки стали „радянськими громадянами”, яких за
наклепом гноїли в тюрмах та таборах; за п’ять колосків, зібраних на полі, -
доля була не краща; без певної підготовки – відправляли на передову лінію фронту;
державна політика любила стукачів та підлабуз… Заради справедливості скажу, що
й позитив був, але чи варто брати це до уваги? Хіба ж будь-яке позитивне явище
варте тих згублених та понівечених людських життів?
В нашому й так доволі толерантному менталітеті прижилась, навіть
вкоренилась, тотальна байдужість до навколишнього світу. Ми не віримо, що
можемо щось змінити, - ми навіть не допускаємо серйозної думки, що в змозі
бодай на щось вплинути. І через таке відношення, наше життя навряд чи зможе
стати кращим внаслідок якогось неймовірного дива. Бо диво – це, на жаль, єдине,
в що ми вірили та продовжуємо вірити. Ця дивовижна віра ані трохи не заважає нам:
зневажати всіх - від пересічного безпритульного до президента; відверто
презирливо говорити будь-яку гидоту про
тих, кому ми заздримо; ненавидіти тих, хто кращий, талановитіший, успішніший,
розумніший від нас; нещадно критикувати будь-що, що зробили не ми; ховатись в
алкогольному сп’янінні та тютюновому
сизому димові від реального, нормального, здорового життя, в якому
просто необхідно бодай щось робити…
Ви скажете, що я занадто згущую фарби реальних проблем? Так, дійсно згущую…
бо коли проблема здається незначною, про неї й думати не обов’язково. А так -
сподіваюсь, що Ви знайдете кілька хвилин серйозно про це подумати, змінити, хоч
на йоту, своє ставлення. Бо від Вас залежить Все, а саме - Ваше життя, життя
Ваших дітей та внуків, життя майбутніх поколінь.
