Сьогодні слово
від автора буде трохи незвичне, бо й сам автор незвичний. Хочу вас заспокоїти,
головний редактор і розробник схем в журналу не змінився, просто в силу
обставин нагода поспілкуватися з вами випала мені, тож радо нею скористаюся.
Чудово розуміючи, що більшість нашої читацької аудиторії складають жінки,
викладу свою, чоловічу точку зору. Можливо, вашим чоловікам згодиться...
Що б не відбулося
в оточуючому нас світі, які б життєві обставини не склалися, переважна
більшість людей завжди має надію на краще. Ми сподіваємося, що завтра будемо
бадьоріші, ніж сьогодні; що поганий настрій нашої вірної половинки поступово
перейде в райдужно-грайливий; що рівень нашого добробуту невпинно зростатиме; що
наступна влада неодмінно буде кращою за попередню. Більшість з нас в душі
оптимісти, і навіть ті, хто про людське око є закоренілими скептиками, все одно
в глибині душі сподіваються на те, що їхні прогнози не виправдаються. Віра в
краще – один із неодмінних атрибутів повноцінного людського життя.
Втім, останнім
часом в масову свідомість (є такий термін серед „дуже вчених” людей, що
намагаються цією самою свідомістю маніпулювати) настирно пробують втовкмачити
думку, що позитивних тенденцій годі чекати, сіючи таким чином в наші душі
зневіру і небажання взагалі що-небудь робити і з чим-небудь боротися. Сидіть,
мовляв, шановні, тихенько і радійте тому, що маєте, краще все одно не буде...
Звичайно не буде,
якщо ваші сподівання і віра не підкріплені вашими ж конкретними, хай найлегшими
і найпростішими діями. Ви не будете бадьоріші, якщо вчора перепили пива, а
сьогодні вранці полінувалися сходити в душ; ваша половинка навряд чи змінить
гнів на милість, якщо ви гарчатимете на неї замість того, щоб порадувати романтичною
вечерею; навряд, чи ваші доходи зростуть, якщо ви не будете працювати;
чиновники не перестануть брати хабарі, якщо для вирішення власних проблем ми
будемо їх носити. Цей ряд можна продовжувати безкінечно, але висновок один:
самих лише сподівань не те, що завтра буде краще, ніж сьогодні, замало. Надія
без дії – не надія. Моя улюблена приказка – „Під лежачий камінь вода не тече”.
Тож побажаю всім нам мудрості, достатньої для того, аби зрозуміти, що доля
кожного з нас – у наших власних руках, а втілення наших сподівань на краще
залежить від того, наскільки ми дійсно прагнемо цих змін, і яких зусиль до
цього докладаємо.