 |
І сонце, соняхом розлите
|
|
Життя іде, мов пори року,
Дитинство – наче та весна,
Ще пам’ятаєш перші кроки,
А вже закінчилась вона.
Затим приходить тепле літо.
То молодість буя в саду,
І сонце, соняхом розлите,
Зігріє душу молоду.
А там - прийшла пора врожаю,
То осінь-зрілість, ось дивись
Свої плоди ми пожинаєм,
Ті, що посіяли колись.
Прийде й зима, та не журися,
Хоч старість і несе вона,
Бо за зимою, подивися,
У внуках йде нова весна...
В. Вишневський
|
|
|
|
|
|
 |
|
Рекомендуємо:
|
|
