За повір’ям народний рушник
вишивати,
Щоб з тобою, коханий, піти до вінця,
Мене шити охайно і орнамент
складати
Научала бабуся із звороту й
лиця.
Хай, як доля майбутня,
красива й багата,
Я в рушник вишиваю
виноградну лозу,
Щоби ми пам’ятали родинне
свято,
Ще калину червону у орнамент
вплету.
Тож на тім рушникові наші
долі зіллються
Із окремих стежинок в дорогу
одну.
Хай же будем єдині, і навіки
зійдуться
Вже дороги життєві, я у бік
не зверну.
І від тебе, коханий, я також
сподіваюсь
Незрадливої віри у кохання
земне,
А рушник - оберіг для нас, і
зізнаюсь:
Маю щиру надію - почуття не
мине.
О. Вишневська
* * *
Червоними та чорними нитками
Кохання та журба… рядками
Переплелися тісно, мов в
житті.
Прекрасні та сумні, похмурі
й золоті.
Як без журби кохання
розпізнати?
І як без слів, скажи, пісень
складати?
Без рушників сватів даремно
ждати,
Так як без голосу - дарма тобі співати.
О. Вишневська